Мислення та розв'язування задач

Контрольная работа, 20 стр.

Просмотров: 635.

Мислення та розв‘язування задач

ЗМІСТ

 Поняття мислення 3
Психологічна суть мислення і його особливості 4
Типологія і якості мислення 5
Форми мислення 5
Види мислення 7
Індивідуально-психологічні особливості мислення 10
Мислення як процес вирішення завдань 11
Зміст основних етапів розгорненого розумового процесу 11
Типи розумових дій і їх зміст 12
Операції мислення 13
Інтелект 14
Список використаної літератури 16

Поняття мислення

В процесі відчуття і сприйняття чоловік пізнає навколишній світ в результаті безпосереднього, чуттєвого його відображення. Проте внутрішні закономірності, суть речей не можуть відбитися в нашій свідомості безпосередньо. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Пізнання засноване на виявленні зв‘язків і відносин між речами.
Пізнаючи мир, людина узагальнює результати чуттєвого досвіду, відображає загальні властивості речей. Для пізнання навколишнього світу недостатньо лише відмітити зв‘язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв‘язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні пізнавальні завдання.

Мислення дає відповідь на такі питання, які не можна вирішити шляхом безпосереднього, чуттєвого відображення. Завдяки мисленню чоловік правильно орієнтується у навколишньому світі, використовуючи раніше отримані узагальнення. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв‘язків об‘єктивної дійсності.
Мислення - опосередковане і узагальнене відображення істотних, закономірних взаємозв‘язків дійсності. Це узагальнена орієнтація в конкретних ситуаціях дійсності.
У мисленні встановлюється відношення умов діяльності до її мети, здійснюється перенесення знань з однієї ситуації в іншу, перетворення даної ситуації у відповідну узагальнену схему.
Встановлення загальних взаємозв‘язків, узагальнення властивостей однорідної групи явищ, розуміння суті конкретного явища як різновиду певного класу явищ - така суть людського мислення.

Але мислення, виходячи за межі відчуттів і сприйняття, завжди залишається нерозривно пов‘язаним з чуттєвим відображенням дійсності. Узагальнення формуються на основі сприйняття одиничних об‘єктів, а їх істинність перевіряється практикою.
Мислення, будучи ідеальним відображенням дійсності, має матеріальну форму свого прояву. Механізмом мислення людини є прихована, беззвучна, внутрішня мова. Вона характеризується прихованою, непомітною для людини артикуляцією слів, мікрорухами органів мови. Особливістю внутрішньої мови є її скороченість, конспективність, згорненість. Але при виникненні розумових ускладнень внутрішня мова приймає розгорнену форму і нерідко переходить в шепітну або гучну мову. Це дозволяє краще аналізувати і закріплювати абстрактний мовний матеріал: формулювання, умови завдань і тому подібне.

Мова є засобом абстрагування, відвернення істотних ознак предметів, засобом фіксації і зберігання знань, засобом передачі знань іншим людям. Тільки завдяки мові суспільно-історичний досвід всього людства стає надбанням окремого індивідуума. Знаряддям мислення є значення слова.
Мислення соціально обумовлене, воно виникає лише в суспільних умовах існування людини, воно засноване на знаннях, тобто на суспільно-історичному досвіді людства.
Як вже наголошувалося, первинне мислення людини було безпосередньо вплетено в його матеріальну діяльність, людина мислила, діючи практично. Але поступово з практичних дій виділялися самостійні розумові дії, які готують, орієнтують практичні дії. В процесі історичного розвитку розумові дії почали підкорятися певним логічним правилам; постійно повторюючись і перевіряючись на практиці, ці правила закріплювалися в свідомості людини і набули для нього аксіоматичного характеру.

Психологічна суть мислення і його особливості
Мислення як феномен, що забезпечує родову особливість людини, в структурі психіки людини відноситься до психічних пізнавальних процесів, які забезпечують первинне відображення і усвідомлення людьми дій навколишньої дійсності.
Традиційні в психологічній науці визначення мислення зазвичай фіксують дві його істотні ознаки:
• узагальненість;
• опосередкованість.